Суспільний запит на аграрні реформи

  • Дата: 11:12 23-12-2014
  • Просмотров: 1832
  • Печать

21 листопада українському суспільству було презентовано Коаліційну угоду. Її підписали п’ять політичних партій, що складають парламентську більшість. Після обрання 2 грудня нового складу Кабінету Міністрів цей документ став підґрунтям для розробки урядової програми, яка покликана вивести країну з нинішньої економічної кризи, посилити наші євроінтеграційні процеси

Чільне місце в Коаліційній угоді відведено реформуванню сільського господарства. Зокрема, в ній знайшли відображення орендні питання, що й зрозуміло, адже на сьогодні оренда зберігає своє вагоме значення у сфері земельних відносин. Важливе місце посідають також питання, що стосуються реформування системи державної підтримки сільськогосподарського виробництва та залучення фінансів у галузь, сприяння міжнародній торгівлі, сталого розвитку сільських територій та деякі інші.

Чи задовольнить українське суспільство запропонована нова аграрна політика і чи можна її вважати реформаторською? Про це йшлося під час чергового засідання Національного прес-клубу з аграрних та земельних питань.

Озирнутися назад, аби рухатися вперед

Вітчизняний АПК має міцні позиції в національній економіці. Сьогодні його внесок у ВВП становить 8%. Це доволі високий показник, особливо зважаючи на складні умови, в яких сьогодні перебуває Україна.

Сільське господарство, наголосив під час засідання Прес-клубу заступник міністра аграрної політики та продовольства Олександр Сень, у короткий термін вже вдруге переживає випробування економічною кризою. І так само, як у 2008-2009 роках, сьогодні воно витримує його гідно. Зокрема, загальний обсяг зібраних поточного року зернових сягнув рекордних 64 млн. тонн. Поставки нашої аграрної продукції на зовнішні ринки постійно збільшуються.

Ці показники були б вагомішими, якби не анексія Криму та воєнні дії на сході країни. Дотепер у тій частині Донбасу, яка наразі не контролюється Україною, на полях частіше можна побачити військову техніку, ніж сільськогосподарську.

Зрештою, зізнався Олександр Сень, вичерпується ресурс земельної реформи. Розпочата майже 20 років тому, вона так і не була реалізована в повному обсязі, що гальмує розвиток аграрного сектору. Тож треба думати про завтрашній день аграрної галузі, а відтак, терміново складати план її подальшого розвитку.

Цей план може формуватися з кількох важливих пунктів. Один із них, за словами Олександра Сеня, передбачає істотне поліпшення бізнес-середовища на селі. А це можливо лише за умови здійснення дерегуляції. Отож, мають бути переглянуті всі наявні регуляторні акти, щоб відмовитися в подальшому від тих, які перешкоджають бізнесу.

У земельних відносинах, сказав Олександр Сень, ми маємо збалансувати дві речі. Це, з одного боку, інтереси виробників, які працюють на землі. З другого – її власників. «Це вирішується через орендні відносини. Тому вони мають бути стабільними», – вважає посадовець.

Олександр Сень також переконаний, що сільське господарство не повинно замикатися на внутрішньому ринку. І це ще один аспект, на який слід звернути увагу. Якщо таке обмеження відбудеться, воно стане катастрофою. «Сільське господарство половину своєї продукції експортує і може надалі збільшувати обсяги її виробництва».

Ще одним пунктом перспективного плану розвитку агросектору є відновлення і зростання трудомістких галузей. Понад усе це стосується тваринництва, овочівництва, садівництва, а також стимулювання розвитку малих форм господарювання на селі. Зокрема, йдеться про створення фермерських господарств сімейного типу. Передбачається, що невдовзі вони будуть створюватися на базі особистих селянських господарств. Нині в Міністерстві аграрної політики та продовольства розробляються зміни та доповнення до чинного закону «Про фермерське господарство».

Чи варто запроваджувати мінімальний термін оренди землі?

Заступник керівника Проекту USAID «АгроІнвест» Олександр Каліберда зізнався, що особисто в нього виник ряд запитань до Коаліційної угоди. Зокрема, чому вона обійшла питання запровадження ринку землі, який має будуватися на механізмах купівлі-продажу. Натомість дуже багато сказано про оренду землі.

 Олександр Каліберда наголосив, що треба бути послідовним. Свого часу селянам роздали землю, і в такий спосіб відбулася її приватизація. Вона пройшла небездоганно, проте всі визнають головний позитив: приватизація відбулася безконфліктно.

Другий її здобуток – у землі з’явився господар. Тож йому визначати її подальшу долю. Отож, ми маємо до кінця пройти шлях, на який стали майже 20 років тому. Його кінцевою метою є запровадження повноцінного ринку землі.

Натомість сьогодні дискусію переведено до іншої площини. Автори Коаліційної угоди запропонували визначити на законодавчому рівні мінімальний термін оренди землі. Щоправда, при цьому не вказали, яким він може бути. Фахівці припускають, що такий мінімальний орендний термін може сягати 8-10 і навіть більше років.

«Як на мене, це відкрите подальше законодавче закріпачення селян, – зазначив Олександр Каліберда. – Тому що їм віддали землю, але не дали можливості розпоряджатися нею. А тепер вони ще й не матимуть змоги віддавати її в оренду на стислий термін».

І справа не лише в тому, що в такий спосіб прямо порушується право землевласника ухвалювати самостійне рішення щодо подальшої долі своєї ділянки. Згідно з даними опитування, проведеного «АгроІнвестом», середній вік українського селянина сьогодні становить майже 60 років. Тож якщо він віддасть в оренду землю на 8-10 років, то може й не дочекатися її повернення.

На думку Олександр Каліберди, складну орендну ситуацію можна розв’язати стимулюючими заходами. «Стимулюйте, створюйте умови, переконуйте, платіть більше, і люди укладатимуть договори на триваліший термін».

Час відмовлятися від земельного мораторію

Питання орендних відносин вийшли на перший план через наявність мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. Такої думки дотримується начальник Управління землеустрою, використання та охорони земель Держземагентства України Олександр Краснолуцький. За умов, коли селяни позбавлені змоги обговорювати питання щодо вартості своїх гектарів і їх потенційних покупців, вони змушені перейматися тим, кому, на яких умовах і на який термін віддати ці гектари в оренду.

«Потрібно, нарешті, ухвалювати рішення – чи дозволяти продаж земель сільськогосподарського призначення, чи забороняти його повністю. Відтермінуванням цього рішення ми просто відкладаємо лікування хвороби».

Уже впродовж понад 10 років в Україні діє земельний мораторій. Його кінцевий термін спливає 1 січня 2016 року. Звісно, в разі ухвалення закону про обіг земель сільськогосподарського призначення це може статися значно раніше. Проте дотепер у суспільстві, в політикумі та й серед фахівців аграрної галузі немає одностайності щодо потреби запровадження механізмів купівлі-продажу землі. Тому маємо невизначену ситуацію: кінцева мета (досягнення повноцінного ринку землі) ніби й миготить, та не всі на неї реагують. А звідси й нез’ясованість, в якому напрямку рухатися в найближчій перспективі.

Олександр Краснолуцький зазначив, що серед землевласників уже чимало людей, які не працюють на землі і не збираються в подальшому її самостійно обробляти. Декому вона дісталася у спадок, з яким вони не можуть дати ради. Якби не було мораторію, вони б просто продали свої гектари, а так змушені вдаватися до короткотермінової оренди, сподіваючись, що позитивне рішення з відміною заборони не забариться.

Земельна реформа на підтримку місцевого самоврядування

Фахівці нагадали, що для Коаліційної угоди головне – не потонути в загальних словах і обіцянках. Бо настав час виважених рішень, які забезпечать очікувані результати.

Член Ради Асоціації «Земельна спілка України» Сергій Біленко підкреслив, що таке зауваження має певне підґрунтя. Складається враження, що Коаліційна угода писалася нашвидкуруч, тому хибує на певні неточності, які в подальшому можуть мати негативні наслідки для суспільства. Так, один із пунктів передбачає завершення протягом певного періоду розмежування земель державної та комунальної власності. І це попри те, що таке розмежування, за словами Сергія Біленка, вже відбулося два роки тому.

«Виходить, що за законом розмежування вже здійснене, а ми плануємо ще раз проводити його. Ще й гроші закладатимемо під цю справу».

Проте, провадив Сергій Біленко, в Коаліційній угоді є й позитивні моменти. Один із них стосується передачі земель державної власності, що розташовані за межами населених пунктів, до комунальної власності територіальних громад сіл та міст.

Річ у тому, що з 2002 року після ухвалення нового Земельного кодексу місцеве самоврядування було позбавлене права розпоряджатися землею. Нею розпоряджалися люди, які призначалися Києвом, безпосередньо Президентом України.

«Тому передача до комунальної власності, на мій погляд, – це історична справедливість. Вона створює дієву матеріальну базу для місцевого самоврядування. Цього вимагає Конституція України. Всі ми говоримо про самодостатність місцевих громад, про те, що вони мають бути сильними, впливовими, але бідні громади ніколи не будуть сильними та незалежними», – констатував Сергій Біленко.

Кому допомагатиме держава?

За словами завідуючого кафедрою землевпорядного проектування Національного університету біоресурсів і природокористування України Андрія Мартина, головна проблема полягає у стратегічній невизначеності майбутнього вітчизняного сільського господарства. Держава повсякчас опиняється перед дилемою – чи допомагати великому агробізнесу, який забезпечує суттєві обсяги виробництва, дає стабільні прибутки і заробляє валюту на зовнішніх ринках, чи звернути увагу на дрібний та середній бізнес, який опікується соціальним розвитком сільських територій.

«Коаліційна угода де-факто каже, що ми обираємо шлях агрохолдингів, – сказав Андрій Мартин. – Все, що записано про оренду, про регулювання та багато інших речей стосуються інтересів великих землекористувачів. Але ж державної підтримки потребує розвиток дрібних господарств».

Проблема полягає в тому, що держава не має можливості надавати допомогу всім і одразу. Якщо агрохолдинги мають доступ до кредитних капіталів, а отже, забезпечені можливістю розвиватися, то у малого та середнього бізнесу з цим існують великі проблеми. По суті, перед ними постає проблема виживання.

«Єдине, що держава справді може зробити, – це прибрати корупційні бар’єри і не заважати розвиткові агробізнесу».

Андрій Мартин також привернув увагу до невідповідності між системою оподаткування та фінансовими потребами територіальних громад.

«Записано, що зберігаємо фіксований сільськогосподарський податок, спеціальний режим оподаткування, – зауважив він. – І тут же кажемо, що нам треба наповнювати місцеві бюджети. Це два взаємовиключні питання. Якщо ви хочете, щоб сільська громада була багатою, то за це хтось повинен заплатити. Держава за це платити не буде. Єдиним джерелом коштів є місцевий агробізнес. Тому, якщо ми хочемо, щоб у нас відбулася реальна децентралізація влади і стали потужними територіальні громади, нам потрібен нормальний податок на нерухомість, який забере частину доходів у агробізнесу. Іншого виходу в нас немає – або багатий агробізнес, або розвинені громади. Тобто, тут державі треба знаходити компроміс».

На думку учасників засідання Прес-клубу, головне завдання Коаліційної угоди саме і полягає в пошуку таких компромісів. Бо сьогодні на них є суспільний запит. Але при цьому треба розуміти, що основний акцент все-таки має робитися на реформи.

Михайло ВЕРНИГОРА, Національний прес-клуб з аграрних та земельних питань

новости партнёра
Новости от RED TRAM